Заснований на початку XVII ст., Батурин відіграв значну роль в історії України. Це велична і водночас кривава сторінка української історії. У 1669-1708 та 1750-1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов’язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем‘ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
      Найбільшого розквіту досяг Батурин за часів гетьмана Івана Мазепи. За його влади тут був заснований Батуринський козачий курінь – тодішній вищий навчальний заклад.
      У 1708 р. гетьманська столиця стала центром боротьби за відновлення повної державної незалежності (під проводом Мазепи). На придушення козацької державної волелюбності Петро І направив військо на чолі з Олексієм Меншиковим, який і розпочав облогу Батурина. Вона могла б тривати дуже довго, бо у місті була 23-тисячна військова залога і великі запаси провізії й боєприпасів. Та росіяни, дізнавшись від зрадника про  підземний хід у фортецю, увійшли до Батурина.
      Місто спалили вщент. Усе населення, навіть немовлят, вирізали: жертвами стали понад 20 тис. осіб, причому, лише 5 тис. з них було військо, решта – мирні городяни. Церкви й будинки пограбували і спалили, славетну книгозбірню Мазепи, його багатющі колекції старожитностей та зброї вивезли до столиці Петра. Після Батурина хвиля терору прокотилася по всій Україні. Прихильників Мазепи чекали кари, заслання, конфіскація майна, яка поширювалася і на їхніх родичів.
      У 1750 р. Батурин подарували Кирилові Розумовському, за часів якого місто називали „маленьким Петербургом” – це були роки розквіту. У місті діяли потужна цегельня, лісопильний млин, суконна мануфактура, заводи листового золота і срібла, білого воску, свічкова та миловарна фабрики, кінний завод, керамічна майстерня...
      Сьогодні Батурин для нас став еталонною пам’яткою археології козацької доби, культурний шар якої за ступенем насиченості та інформативності не має собі рівних в Україні. Батуринський комплекс пам’яток має пріоритетне значення для формування історичної свідомості українського народу в процесі становлення і розвитку української держави.
 На території Державного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця” сьогодні нараховується 42 об’єкти культурної спадщини, серед яких 6 є пам’ятками архітектури (у тому числі
4 – національного значення), 24 – пам’ятками археології та 12 – пам’ятками історії місцевого значення.
 Серед найцінніших його пам’яток – палац К.Розумовського, будинок Генерального суду (пізніше – будинок генерального судді В.Кочубея) з парком, Воскресенська церква – усипальниця К.Розумовського, об’єкти Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, а також комплекс пам’яток археології.
 На початку 2005 р. корпорація „Укрреставрація” розпочала перший етап програми відродження Батурина, на якому здійснюється реконструкція 4 основних об’єктів заповідника: це палац К.Розумовського, будинок Кочубея, Воскресенська церква і Воскресенська школа.
 Реставраційні заходи на Будинку Кочубея були проведені і завершені протягом 2005 р. Зведений наприкінці XVII – поч. XVIII ст., одноповерховий Будинок Кочубея був цегляним з двокамерним підвалом. Саме сюди приходив Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його дочки, своєї коханої Мотрононьки, – і отримав категоричну відмову. Залишки будинку нині зберігаються у південній частині існуючої споруди, що неодноразово перебудовувалась у  XVIII-ХІХ ст. Споруда втратила первісну покрівлю та автентичні стилістичні ознаки на фасадах, однак в наш час вона являє один з небагатьох зразків житлових споруд козацької старшини кінця XVII ст. Зокрема реставраторами були проведені внутрішні оздоблювальні роботи, відновлено дубову підлогу, здійснено благоустрій території.

      
      Палац К.Розумовського
      Споруджений у 1799-1803 рр.
      Початок реставрації –  2005 р.

     На замовлення К.Розумовського в останні роки його життя у Батурині будувався великий палацово-парковий комплекс. Нині зберігся головний корпус палацу, збудований у стилі класицизму і свого роду єдиний в Україні. З початку ХХ ст. та особливо в останні роки висловлюються твердження, що цегляний гетьманський палац було побудовано у 60-х роках ХVІІІ ст. управляючим К.Розумовського Г.Тепловим, а перебудували його в 1799-1803 рр. за кресленнями відомого архітектора Ч.Камерона.
 Палац був зведений з цегли, перемички, колони, карнизи виконано з блоків пісковика, привезеного з Новгорода-Сіверського. Головний фасад – парковий з восьмиколонним греко-іонічним портиком, піднятим до рівня другого поверху. Кімнати прикрашали ліпні оздоблення, паркет. На жаль, опорядження палацу залишилось незавершеним. Втім, все в архітектурі та об’ємно-просторовій композиції палацу свідчило про талант архітектора.
 У 1824 р. палац вигорів під час пожежі, після якої споруда тривалий час знаходилась без нагляду. Вперше палац спробували відреставрувати у 1911 р., потім у 1953 р., 1973-1976 рр., у 80-х та 90-х роках ХХ ст., але з різних причин жодна з реставрацій не була завершена. На початок проведення ремонтно-реставраційних робіт у 2005 р. споруда палацу знаходилася у аварійному стані.
 Протягом 2005-2006 рр. в палаці підсилили фундаменти, замінили елементи вінчаючого карнизу, влаштували мідну покрівлю, частково відреставровані фасади та колони. Тривають ще оздоблювальні роботи в інтер’єрах, в центральній сходовій клітині, на вхідних групах головного та дворового фасадів.
      Та вже сьогодні, як і колись, над Сеймом гордо підноситься ця перлина архітектури. 

 

 

     Воскресенську церкву, за переказами, було побудовано на місці, де стояла башта, так званий „Мазепинський стовп”. Вірогідно це були залишки стародавнього Троїцького храму, зруйнованого військом Меншикова у 1708 р. За наказом К.Розумовського башту нібито було розібрано, а з цегли побудовано Воскресенську церкву, в якій саме і поховали гетьмана. Судячи з клірових відомостей
ХХ ст. про храми Батурина, протягом ХІХ ст. Воскресенський храм відіграв значну роль з точки зору збереження пам’яті поколінь, оскільки до його території відносились цвинтарі колишніх Троїцької, Старо-Миколаївської та Ново-Миколаївської церков.
      Споруджена у 1803 р. в стилі ампір, церква була однобанною з дзвіницею. Фасади прикрашали портики з трикутними фронтонами. До сьогоднішнього дня збереглися ковані двері поч. ХІХ ст.
У 2005 р. корпорацією були розпочаті тут реставраційні роботи, зокрема, по заміні покрівлі, виготовленню і монтажу бань з барабанами для дзвіниці та храму.
      На Воскресенській школі при церкві у 2005 р. були виконані роботи з влаштування покрівлі, перегородок, перекриттів, вікон і дверей. Також проведено оздоблювальні роботи, відреставровано фасади, здійснено благоустрій території.      
     У Батурині живе українська історія. Це місце дуже важливе для українців як національна святиня. Тому перед корпорацією „Укрреставрація” стоїть завдання не лише зберегти пам’ятки Батурина, а й повернути українському народові ще одну з вікопомних сторінок його забутої історії.